Нова “холодна війна”. Чого чекати від конфлікту Росії і Заходу

АВТОР: МІЛАН ЛЄЛІЧ
Відносини між Російською Федерацією і країнами Заходу в останні місяці різко загострилися. І причина не тільки у триваючій агресії Кремля проти України. Детальніше – у матеріалі РБК-Україна.

Помітне охолодження відносин між РФ і Заходом почалося ще до того, як російські війська сконцентрувалися поблизу українських кордонів і в окупованому Криму. А загроза нового можливого масштабного вторгнення в Україну на деякий час стала однією з топ-тем всієї міжнародної політики.

Ще у середині лютого глава МЗС РФ Сергій Лавров кілька разів заявляв про готовність “розірвати зв’язки” з Євросоюзом, якщо ЄС введе черговий пакет санкцій проти російської економіки. За словами Лаврова, дипломатичні відносини між Москвою і Брюсселем й так знаходяться на вкрай низькому рівні, тому Росія “має бути готова до будь-якого розвитку подій”.

А на початку квітня, коли обстановка навколо України вже помітно загострилася, головний російський дипломат констатував, що “конфронтація (Росії із Заходом – – ред.) досягла дна”.

Рішення Кремля відвести частину військ від українського кордону ситуацію не поліпшило. Як заявив 23 квітня екс-президент РФ, а нині – заступник голови Радбезу Дмитро Медведєв, “Росія і США повернулися в епоху холодної війни”.

Офіційні особи у Вашингтоні і Брюсселі подібних різких оцінок поки уникають, хоча і визнають погіршення відносин з Москвою останнім часом. Воно виділяється навіть на тлі перманентної кризи і регулярних санкцій, які вводяться після початку російської агресії проти України в 2014 році. А в західних медіа формулювання про “нову холодну війну” популярне вже кілька останніх тижнів.

“Головний опозиціонер”
Головний сюжет, навколо якого розвивається конфлікт між РФ і Заходом в останні місяці – це, безумовно, справа Олексія Навального. Звичайно, репресії проти російських опозиціонерів і раніше викликали різку оцінку з боку США і Європи. Але після отруєння Навального ситуація вийшла на новий рівень. Без згадки його прізвища зараз не обходиться фактично жоден матеріал західної преси, присвячений відносинам з РФ.

Звичайно, це пов’язано не тільки зі статусом Навального як “головного російського опозиціонера”, який однозначно закріпився за ним у світових ЗМІ. Але і з тим, що його отруєння змусило всіх згадати історію з отруєнням Сергія і Юлії Скрипаль в британському Солсбері в 2018 році, яке було скоєно з використанням тієї ж речовини “Новічок” і довгий час було топ-темою як мінімум в європейських медіа.

Нова “холодна війна”. Чого чекати від конфлікту Росії і Заходу

Затримання Олексія Навального в Москві (Фото: twitter.com/VladlenLos)

Новий виток уваги до справи Навального трапився після його повернення в Росію. Арешт і етапування в колонію, погіршення здоров’я і голодування на знак протесту, масові акції його прихильників, жорстоко придушені російською поліцією – все це викликало різкі коментарі західних чиновників і ще більш різкі заяви у відповідь з Москви.

З урахуванням вересневих виборів до Держдуми, що наближаються, і очевидного наміру російської влади зачистити опозиційне поле, фактично розгромивши очолюваний Навальним “Фонд боротьби з корупцією”, це тема буде домінувати в порядку денному відносин Росії з Заходом ще довго.

Дипломатична війна
На тлі перманентного погіршення відносин з ЄС, Росія знайшла лазівку для просування власних інтересів, використавши так звану “вакцинну дипломатію”. Агресивно лобіюючи “Спутнік V” по всьому світу, на шкоду вакцинації власних громадян, Москва домоглася того, що окремі країни ЄС почали закуповувати російський препарат або як мінімум вивчати таку можливість.

Обговорити можливість закупівлі “Спутніка” 19 квітня повинен був перший віце-прем’єр Чехії Ян Гамачек під час свого візиту до Москви. Але напередодні чеська влада заявила про те, що встановила причетних до вибухів на складах боєприпасів біля селища Врбетіце в 2014 році. Ними виявилися офіцери російського ГРУ Олександр Мішкін і Анатолій Чепіга – ті ж самі спецслужбісти, яких звинувачують в отруєнні Скрипалів у Солсбері.

Природно, ні про яку закупівлю російської вакцини після цього мови бути вже не могло. Навпаки, між Чехією і Росією розвернувся масштабний дипломатичний конфлікт, що втягнув ще багато європейських країн.

Чехія негайно вислала з країни 18 співробітників російського посольства, Росія у відповідь – 20 чеських дипломатів. Прага поставила ультиматум: або чеські дипломати повернуться до Москви, або вона відправить додому в РФ ще 80 росіян.

Незабаром ультиматум був реалізований. На знак солідарності з Чехією російських дипломатів вислали й інші члени ЄС: Словаччина і країни Балтії. Росія відповіла симетрично. Кількість персон нон грата зростає як сніжний ком, зачіпаючи все нові країни. І такими темпами дипломатичні відносини між Москвою і низкою європейських столиць, очевидно, незабаром просто нікому буде підтримувати.

Крім того, раніше Чехія вважалася досить лояльно налаштованою до РФ країною, принаймні, за мірками Євросоюзу. Тепер відносини зіпсовані всерйоз і надовго. “Володимир Путін, можливо, втратив одного зі своїх найближчих союзників в Європі, оскільки чеські політики нарешті об’єдналися проти Росії”, – написало видання Bloomberg.

Російська пропаганда відреагувала на те, що відбувається, дуже передбачувано: топ-пропагандист Володимир Соловйов звинуватив чехів у невдячності за “звільнення Праги від нацистів”, його колеги взагалі “пригадали” чехам нібито співпрацю з Гітлером. Що стосується економічної сфери, то Москва розглядає заборону на імпорт в РФ ряду чеських товарів, в першу чергу, пива.

Простір для діалогу
У контексті “нової холодної війни”, безумовно, особливу увагу викликають дії все-таки не європейських країн, а Сполучених Штатів і їх нового президента.

Як заявив Джо Байден на своїй першій прес-конференції, зараз у світі відбувається “битва між демократією і автократіям”. До числа останніх в Білому домі очікувано зараховують в першу чергу Росію і Китай. Причому Китай схильні вважати більш небезпечним в стратегічній перспективі, як мінімум в силу незрівнянно більшого економічного і людського потенціалу Пекіна.

“Китай, без сумніву, являє собою більш серйозний довгостроковий виклик західним порядкам. Але Росія являє собою велику короткострокову загрозу”, – оцінює ситуацію Financial Times.

Білий Дім 15 квітня оголосив про введення нового пакету санкцій проти РФ, за “шкідливу зовнішню діяльність”, зокрема, за неодноразове втручання в американські вибори та кібератаки. Як пише Bloomberg, реакція на дії американського президента у Вашингтоні “варіювалася від стриманого схвалення до відвертого скептицизму”. Не тільки в Україні, але і в самих США від Байдена очікували більш різкої реакції на агресивні дії РФ останнім часом.

Нова “холодна війна”. Чого чекати від конфлікту Росії і Заходу

Джо Байден і Володимир Путін (колаж: РБК-Україна)

Президент США поки вважає за краще не спалювати мости у своїх відносинах з РФ, навпаки, підштовхує Кремль до діалогу. Активно обговорюється можливість особистої зустрічі Путіна з Байденом вже цього літа.

“Протягом всієї нашої довгої історії конкуренції наші дві країни (США і РФ – – ред.) знаходили способи управляти рівнем напруженості і не давати їй вийти з-під контролю”, – заявив Байден в день введення санкцій.

Такий підхід американського лідера, який поєднує різкі випади на адресу господаря Кремля (наприклад, фраза про “вбивцю”), неприємні, але далеко не смертельні санкції проти РФ з пропозиціями про взаємну співпрацю США і Росії, зустрічає не тільки критику, а й розуміння в авторитетних медіа.

“Байден не змінить Путіна, але правильно, що він з ним розмовляє”, – назвав свою колонку глава редколегії Financial Times Філіп Стівенс. Але при цьому питання про те, наскільки санкції в принципі можуть вплинути на поведінку російського президента на внутрішній і особливо міжнародній арені, в американських медіа звучить все частіше.

Дійсно болючим ударом по російським інтересам міг би стати крах проекту “Північний потік-2”. Як очікується, в травні Держдеп випустить доповідь про можливі порушення американських санкцій щодо “СП-2”.

За словами добре відомої українцям Вікторії Нуланд, яка незабаром повинна бути призначена на посаду заступника держсекретаря США, Вашингтон повинен активізувати свої зусилля по боротьбі з проектом. Тим часом, росіяни розраховують, що запустити “Північний потік-2” вдасться вже цього літа. Позиція канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка послідовно захищає цей проект, поки виглядає непохитною.

Турецький фактор
На відміну від “холодної війни” 20 століття, коли протистояння велося, по суті, лише між двома глобальними блоками на чолі з СРСР і США, зараз кількість великих міжнародних гравців зросла. І мова не тільки про Китай, але і, наприклад, про Туреччину, яка активно претендує як мінімум на регіональне лідерство, вплутуючись у всі довколишні конфлікти.

Відносини між США і Туреччиною – першою і другою за військовою потужністю арміями НАТО – в осяжній перспективі явно ускладнить рішення Байдена визнати геноцид вірмен часів Першої світової війни.

“Вперше за багато років Ердоган потребує США більше, ніж він потрібен Вашингтону. Байден, відповідно, використовує це як важіль, сподіваючись вплинути на поведінку Ердогана, включаючи його антидемократичні дії і тісні зв’язки з президентом Росії Володимиром Путіним”, – пояснює рішення Білого дому експерт з американо-турецьких відносин з вашингтонського інституту близькосхідної політики Сонер Чагаптай у своїй статті для NBC.

Нова “холодна війна”. Чого чекати від конфлікту Росії і Заходу

Президент Азербайджану Ільхам Алієв (ліворуч), президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган (праворуч) і президент Росії Володимир Путін (по центру) (Фото: kremlin.ru)

Туреччина, на його думку, в очах США більше не виглядає як “стовп надії на відкрите і сучасне мусульманське суспільство”, у міру того, як Ердоган все більше вдаряється в популізм і консерватизм.

Але і з “тісними зв’язками” між Ердоганом і Путіним все не так однозначно. Росія і Туреччина конкурують між собою як мінімум на трьох конфліктних майданчиках: в Лівії, Сирії і Нагірному Карабасі.

Крім того, Туреччина займає однозначну позицію на підтримку територіальної цілісності України, підтримуючи ініціативу “Кримської платформи”. 10 квітня, під час візиту в Анкару Володимира Зеленського Україна і Туреччина домовилися про зміцнення співпраці, в тому числі у військовій сфері (зокрема, про постачання безпілотників).

За дивним збігом, якраз в цей час Росія вирішила ввести заборону на авіасполучення з Туреччиною. Офіційна причина – зростання захворюваності коронавірусом. Хоча не можна виключати і політичного чинника, тим більше, в 2015 році росіянам вже забороняли літати до Туреччини на відпочинок – якраз після того, як на турецько-сирійському кордоні був збитий російський бомбардувальник. Таким чином, умови “нової холодної війни” все ж залишають Кремлю достатньо простору для геополітичних маневрів.

Loading...
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *